Мигіївський метеорит

Скачать бесплатно книгу Мисько Сергій - Мигіївський метеорит в формате fb2, epub, html, txt или читать онлайн
Закладки
Читать
Cкачать
A   A+   A++
Размер шрифта
Мигіївський метеорит - Мисько Сергій
2020 рік (130 років від дня падіння поблизу села Мигія)

Будь-який збіг з реальними подіями, людьми, населеними пунктами, тощо… майже випадковий

Розділ 1

Душа в душу

* * *

Корова почухала задньою правою, роздуте молоком, драглисте вим’я і діловито заявила:

– Туди дороги немає. Вірніше, її не існує взагалі. А вам навіщо?

Від почутого й побаченого очі Євгена округлилися до непристойних розмірів. Тепер ці дзеркала душі, вискочивши на лоба, скоріше нагадували білі порцелянові блюдечка з чорними масними плямами розширених зіниць по центру.

– Я, Зойка… Зойка Білокопитова. Між іншим, у тебе виразні очі, – продовжувала тварина, висолоплюючи язика. – Давай відразу на ти. У нас тут все по-свойськи.

Білокопитова все ж соромилася в присутності незнайомця відганяти немитим хвостом зграї надоїдливих мух, що обліпили її з усіх боків і лізли, куди їх не просять.

Про всяк випадок Євген зробив крок назад. В голові крутилися неймовірні варіанти пояснень: «Мабуть теща намовила за мої солоні жарти. Чи й того гірше… Пристріт. Конкуренти по бізнесу таки підсипали у каву якоїсь гидоти. Як кажуть старі люди: правдива мана – здоровому глузду хана. Чи, може, нарешті фортонуло, і я…».

– Чого замовк? А в тебе яка назва?

Вона не втрималася, мабуть їй нестерпно свербіло. Врешті-решт кілька разів війнула розкішним хвостом з рудими китицями бруду, здійнявши в повітря сіро-зелену хмару. Євгеній рефлекторно почав відмахуватися від комах, але даремно. Літаючу безліч не цікавила його персона. Ескадрилья, хаотично покружлявши в повітрі, знову обсіла Зойку.

* * *

Подружжя Мамаїв поверталося до рідної Мигії, опісля вдалого м’ясного торгу на обласному базарі. Євген і Євгенія: класичні селяни на земельних паях. Як і всі, так звані дрібні одноосібники, обробляли наділи за принципово прозорою схемою. Ця категорія землевласників зазвичай орендувала всю необхідну техніку у більш заможних фермерів.

Окрім означеного виду діяльності, і, аби убезпечити себе від фінансової кризи на неврожайні роки, займалася ще й сяким-таким допоміжним бізнесом. Іноді робили вилазки за свіжиною. Тобто на день-другий ставали «м’ясниками». Так віднедавна називають приватних заготівельників великої рогатої худоби і свинопоголів’я у населення району. Здійснювали забій, обвал, формування роздільних шматків для реалізації в мережі оптової і роздрібної торгівлі.

* * *

Добру половину дороги вони провели за емоційним з’ясуванням, хто з них винен в тому, що хтось винен. Скоріше ця обставина віднедавна стала невід’ємною складовою їхнього сімейного союзу. Мамаї воліли виказувати одне одному все, що лежить на душі, особливо не переймаючись реакцією у відповідь. Часто-густо такі емоційні перепалки закінчувалися великими сварками. Навіть бійками, а на завершення зазвичай палкими обіймами сексу примирення. Словом, все, як у нормальній, цивілізованій, сучасній родині. Трішки притомившись від емоційних перепалок, взяли тайм-аут для відновлення.

Ближче до перехрестя головної і другорядної доріг, Євген вимкнув магнітно-імпульсний прискорювач коліс. Двигун почав працювати у звичному режимі. Тепер з вихлопної труби вилітали ледь помітні сіруваті клубочки відпрацьованого біо-палива. Залишилося повернути вправо, аби подолати ще з десяток кілометрів до рідної Мигії, який знаменувався абсолютно непридатним для автомобільних коліс покриттям, але вів прямісінько до воріт обійстя Мамаїв. Легше й швидше цю відстань пройти на своїх двох, насолоджуючись мальовничими краєвидами, аніж гойдатися в стані контузій на сидінні автівки.

Євгенія, аби дозволити чоловіку зосередитись на кермуванні, продовжувала нервово клацати мобільним. Як то ще кажуть сиділа в «Вконтакті». Китайське диво видало черговий глюк, обірвавши змістовну переписку з кумою Людасею. В запалі, вконтактерша кинула телефон на заднє сидіння. Кілька хвилин сиділа в очікуванні, розглядаючи манікюр. Заглянула в дзеркало заднього виду. Незадоволена своїм відображенням, розплела коси. Знову глянула на себе оновлену. Облизуючи губи, задоволено хмикнула. Потім плеснула в долоні і дістала з сумки півлітрову пластикову пляшку. Зросила її вмістом руки, шию, зону декольте, а ще трішки під спідницю. В захваті від запаху, закрила повіки. Насолодившись хвилею задоволення, томно глянула на коханого, посміхнулася і з новими натхненням почала свій оригінальний спіч.

– Якого дурного ти повернув на цю роздовбану, забуту здоровим глуздом дорогу? Сюдою вже з весни ніхто не їздить. Чого мовчиш? Знає кіт, чиє сало з’їв, тому й мовчить. – Євгенія тицьнула пальцем у годинник на щитку приборів. – Дев’ятнадцять сорок п’ять. Вечоріє. Півгодини мовчали, мов чужі. А ми ж любимо одне одного до нестями. Забув? Я нагадаю!

– Затишшя скінчилося… Сюдою набагато ближче. Хоча й дорога не дуже. Втомився я від пустого базікання. Охолонь. Протрусись на вибоїнах.

– Ой-й… Он, як! Хвате вдавати розумника.

– Не буди лихо поки тихо. Напахтіла якоюсь гидотою. Розкуйовдила патли. Відьма.

– О боже какой мушщіна! Вуса пригладь. Стирчать мов у зграї тарганів. Хоч би приймач полагодив. Ні музики в машині, ні хазяїна. Тільки, ось, голомозий космонавтик вхопився за кермо і вдає з себе казна-що. Ти не бачиш хто поряд з тобою? Пелена перед очима? Це я! Твоя кохана дружина Євгенія!

– Бачу, не репетуй, – намагаючись вдавати спокій, відповів Євгеній, але вуса все ж пригладив. – Щоб ти була… в курсі. Я контролював показники приладів. Підсилювач треба відрегулювати. Впорскування палива обмежити. На сотню має бути рівно літр палива. Наразі більше на сто грамів.

– Мені це ні про що не говорить. Не репетуй? Їхали по платній трасі. Це не дешева розвага.

– Ні, ну ти чуєш? За годину пролетіли двісті кілометрів, а їй байдуже. Гривня за кілометр без посту ДАІ – це дорого?

– Хвате. Не бубни… По звичайній, з штрафами і зупинкою на контрольних пунктах за твої винаходи майже те саме.

– А швидкість? – гордовито кинув Євген. – Виграш у швидкості. На платних дорогах запобіжні чіпи дезактивуються.

– А, якби, не дай боже, якесь лихо на дорозі?

Євген зробив вигляд ніби не чує нарікань.

– У мене не відмовчишся. Хвате мені вчорашнього. Тут треба в діло зранку, а воно ввечері наковталося з кумом градусів. Хай все пропадом, аби мені було добре. Дві телячі і три свинячі туші! Не туші, а чисте здоров’я. Ледь коту під хвіст не викинули.

Євген вибрав момент, коли машина виїхала на більш-менш «притомну» ділянку, і випалив:

– Ні, ну ти таке бачила? Ні з того, ні з сього, без явної причини… В твою голову розум вже давненько не навідувався. То мовчиш, то репетуєш, як з гарячки.

– Хвате. В мене шок! Тупо й дупо по самі вуха… Навіть для космонавта самоука. Тишком-нишком взяв свою Євгеночку на експеримент. Летіли на швидкості двісті на таратайці з причепом. Ти в своєму розумі? Я, що піддослідна тваринка?

– Все під контролем. Не влазь у крайнощі. Моя «Славута» дасть фору фірмовим нафаршированим всюдиходам. В разі нештатної ситуації спрацюють катапульти, і ми не твердо впадемо метрів за десять від місця аварії.

– Ти хотів мене ще й катапультувати? Кидати об землю коханою дружиною? А якщо поряд дроти на стовпах під напругою? – Євгенія, від хвилювання, плеснула в долоні.

– Швидкість? А сто – безпечно? Чи вісімдесят? Євгеночко, люба, можна потрапити в халепу й на своїх двох. Тут вже, як крива долі занесе. З катапультою трішки переборщив. Жартую, звісно. Вистачить гравітаційного нейтралізатора. З цим девайсом шанс потрапляння в аварійні ситуації дорівнює нулю.

– Хвате… Знову жарти?

– Час від часу треба, але цього разу чесно. Скоро на моїй Славуті кружлятимемо навколоземною орбітою.

Читать книгуСкачать книгу