Маруся Богуславка

Скачать бесплатно книгу Куліш Пантелеймон - Маруся Богуславка в формате fb2, epub, html, txt или читать онлайн
Закладки
Читать
Cкачать
A   A+   A++
Размер шрифта
Маруся Богуславка - Куліш Пантелеймон
Староруська поема(1620 – 1621)

«Нет царства, которое не разорилось бы, будучи в обладании клириков».

Иоанн Грозный

«Ой, бородачи!.. Многому злу корень – старцы и попы!»

Петр Великий

ПРИСВЯТ

Тобі… О! Де ж те слово гарне, чисте,Блискуче, як срібло, розтоплене в горнилі,Щоб світу возвістить про свято урочистеТвоєї похвали, мій духу світлокрилий?Ні, не землі, не нам тебе благословляти,Пречисту в помислах, у задумах величну!Не знаєм, як тебе, яким ім'ям назвати,На пам'ять між, людьми, на шану віковічну.Там, де, мечта душі, витають херувими,Дадуть ім'я тобі, зорі новорожденній…Як перло між перел, між душами святимиСіятимеш в своїй красі благословенній.Сіяй і проливай в серця людські відраду;Нехай твою тропу, спасенну стежку знають,Нехай над світ увесь возлюблять щиру правду,Про неї родяться, за неї помирають.А я, коли твоя божественна природаВселилась у мій дух і я твоїм диханнємПовіну на серця, як райська прохолода,Як жизні вічний хір, весни благоуханнє.Се не моя хвала, твоя се буде слава,Твоя се ісповідь, твоє сердечне слово,Посланнице небес, Мадонно величава,Натхненне праведне високого й святого!

ПІСНЯ ПЕРВА

ДУМА ПЕРВА

Музо, правди староруської вовік жива богине,Серця чистого і розуму свободного святине!Ми покинули з тобою шлях широкий суєвірства,Відцурались візантійського і римського попівства.Занедбали й ті перекази, ті споминки криваві,Що діди вважали за вінець своєї честі й слави.Ми пуття собі в козацькому завзятті не шукаєм,Щастя й долі в єзуїтському лукавстві не вбачаєм.Дай же нам, богине, тільки щирій правді поклонятисьІ в ім'я твоє святе дітьми терпимості озватись.Нехай інший хто в казки письмацькі давні поринає,Хитромовну їх імлу, мов чисту правду, прославляє.Ми про давні давна без гніву й лукавства спогадаймо,Про безладдє наших бідолашних предків заспіваймо.Заспіваймо ж перш усього про попа, попів окрасу,Дивовижу свого темного розбійницького часу:Як він чесно духом бодрим проти кривди подвизався,Хоч наслідним суєвірством понад іншими й не знявся.* * *Був сей піп коліна панського, з Підгір'я Ярославець,А на прізвище, по спомину й переказу, Державець 'Бо його шляхетні предки за велику мали славу,Що з давен давнезних заслужили в короля державу.І було незгірш панам Державцям на Підгір'ї жити,Поки в Русь не поналазили гадюки єзуїти.Був Державець русин з огняною щирою душею:Не поладив він з тією злою, в'їдливою тлею.Кинув на поталу єзуїтам рід свій і родину,Заволікся пішки на козацьку вольну Україну.Не злякавсь шляхів татарських і пустинь тих українських,Рятував і серце, й розум од підходів єзуїтських.Волив лучче всяку нужду і тяжку біду приймати,Ніж з ляхами по науці єзуїтській панувати,З русинів ляхву та недоляшків штучно виробляти,Правду-матір, честь, і волю, й душу Риму продавати.Приблудивсь до річки Росі єзуїтський ненавидник,Підступної проповіді польсько-римської противник.Приблудивсь до узграничного містечка Богуслава,Де козак не знав і не питав, чия воно держава.Уродливий, молодий, моторний, хоч і небагатий,Приймаком пристав до вдовиної нужденної хати.Ущасливив бідолашну вбогу вдівоньку козачку,Як поняв у неї безприданку дочку-одиначку.Жили-пробували у старій оселі хоч не вельми пишно,Та хвалити Бога і Святу Покрову що було затишно.

ДУМА ДРУГА

Уподобали на нашому Пороссі Ярославля,З-над Дністра, із руського Підгір'я шляхтича Державця.Був-бо він мистець великий по верхах з книжок читати,Алілую, кондаки, ірмоси й тропарі співати,І пани його й усі міщане вельми полюбили,Напідпитку й по тверезу одинаково хвалили,Що попа, приблудного волоха, в хибах поправляє,І дяка гучним Апостолом за пояс затикає.І зібралась у них у неділю рано чорна рада,Врадила на чорній раді однословно вся громада:Із нетяг зібрать по денежці, а з дуків – по півкопи,І тим скарбом висвятить його в Печерському на попи.А волошина-приблуду з Богуславщини прогнати,Бо не вмів старий гаразд ні служби править, ні співати.Вихваляло все Поросся нового попа – й миряне,І пани, і крамарі, і всі цеховики-міщане.«Хоч у нас, – мовляли, – церква шатами не знакомита,Да поповим розумом, мов золотом, кругом окрита».Тільки козакам Державець був не так-то до вподоби:Бо не мав до них прихильності, поваги, ні шаноби.На бенкети суті в курені до них не поспішався,Горілок їх добрих і медів п'яних немов цурався.А найбільше тим козацтву піп сей був не до любові,Що казав, як думав, щиру правду козакові.Він картав у церкві козаків докірними словами,Соромив їх дуків хижими, кривавими ділами.І полковника козацького, й обозного, й гетьманаПоважав не вельми більш, як нехриста і бусурмана.«Бо вони, – рече, – Дніпром на море випливали,Та й купецьким суднам християнським пільги не давали;Християн-купців, як і невірних турків, пліндрували,А награбивши турецького немов добра, гуляли.В погулянках славились морським походом та хвалились,Що за віру б то благочестиву християнську бились.І п'яне кобзарство, шинкове нищунство, підкупляли,Щоб у кобзу про лицарство їх розбійницьке бряжчали.А пропившисьІ, мов крем'ях той, оббившись,Свою рідну Україну пліндрували,Милосердного гріхами прогнівляли;Божий бич, татар, на села накликали,Много християнських душ занапащали»…На попа за се козацтво нарікало,І на часточку йому не подавало;По чужих церквах акафісти наймало,Роківщиною його ніже не обмисляло.Не пізнав розкошів богуславський чесний піп-тімаха,На попівстві жив мов гречкосій-доматор сіромаха.Проста хата в нього сяла тільки гарними богами,Та пахущими на божниках квітками й рушниками,Та хорошою, як Божий рай, вродливою дочкою,Що всім брала очі дивною якоюсь красотою.Байдуже було старому про багатство:«Не від сього, – рече, – миру наше царство»…І на те з старою не вважали,Що попи їх із попадями минали,Інде попасу веселого собі шукали,Від убогої гостини потай утікали.Один тільки й пан прихильний обібрався,Товстогубим між козаками звався.Не любив також і сей бенкетувати,А любив з попом у Біблії читати.До попа частенько став сей пан ходити,І без чарки про спасенне говорити.Хто казав: любив він попадю старую,Хто казав: ще й більш попівну молодую.Замолоду він якось не оженився,І в літа, ляхи мовляли, panski вбився:Дак лизав старий до молодої губки,Буркотав, як сивий голуб до голубки.

Читать книгуСкачать книгу