Наука про землю

Скачать бесплатно книгу Андієвська Емма - Наука про землю в формате fb2, epub, html, txt или читать онлайн
Закладки
Читать
Cкачать
A   A+   A++
Размер шрифта
Наука про землю - Андієвська Емма
* * *Листку – ложечкою, дорозі – лопатою.Низом – суга, горою – моровиця.Везуть пісню в череві коня,І крізь рожеву золуПроростає зерно гірчиці.* * *«Сини літатимуть», – погодились онуки,Відтявши дідам волосся.Виріс хміль, виросла лобода,Літає над світом серп, гукаючи:«Хто наступний»?* * *Сім східців і дві повивальниці.Зруб на зрубі, а в грудях корабликІз квіткою, замість вітрила.Відкривають ніч для кволих і безногих,Відкривають день: плаче гускаСльозами, довшими від конопель.* * *Сусіде в повітрі, обізвися.Вимов пелюстку, довшу від водограюУсі верхи, учі чвалом —І тільки свічкаСповіщає про першу заповідь тьми.* * *Око на курячих ніжках, в руці коріння,Світять ведмедям і курчатам на роздоріжжі.Спалахне жовтим – бульбашкою зідхне трясовина.Спалахне фіалковим – хрящик грозиСлужить безхребетним за язичок.* * *У листок загортають двері,Що літали по хаті.Вводять коня з яблуком на стегні.Довго п'ють із полив'яного кухляІ крізь стелю відходять на відпочинок.* * *Цар царів стеблини і повіву —Синій плащ, заволожений пурпуром —Везуть посланці слов в брокатних сувоях,Хрестяться й спльовують через ліве плечеДе табуни лошаківВіщують кінець ночі.* * *Добрий вечір, самотносте!Ось кухоль, ось кінь мій, ось моє серце.Путь моя фіялкова,Помисли, місяцем сточені.Не кажи: десь за горами.Кажи: тут, сьогодні, опівночі.Сьогодні. Зараз. Ніколи.* * *Камінь? – Важче від каменя.Кров? – Болючіше всіх ран на світі.Вихор? – Попеліє душа, прірвою зяє розум.Ніколи. Ніде. Ніколи.* * *Рідний із найрідніших,Ім’ям помаранчовий і перетинчастий,З душею, завиненою в каченя.Кажуть: «Дорога», думаючи про смерть.Кажуть: «Випадковість», думаючи про воскресіння.А ти все ще в пелюстці.* * *Мачинами обвішали світ,Засвітили кадильниці для перепілок.Ховрахам дали зеленоногого поводиря.Крізь болота й урвищаПонесла трава скринькуЗ власною тінню.Видзвонює глина: «Не вір місяцю,Він і в помислахНасаджує стокротки»* * *Привид ходить із зіркою в руці, —Ліхтарі розібрали ще в минулому столітті. —Ворушить квочку із сонними курчатами,Та всі Гамлети втупились у скриньку телебачення.* * *Білять зір, будівлі, повітря.Вікна, що продукуютьХмарини й жінокЗ гусячими стегнами.Сусідка на бальконі тримає конячу головуЗамість килимаЙ питає Всевишнього:Я кожного вечора майструюТобі виступціЗ яблуневого цвіту.Чи Ти волів би,Щоб я не літала на яблуці?* * *Ти сам. Ці двері останні і перші.Там за шатрами зміна династій,Зміна стебла, і зміна пам’яті.Тут нема проміжного.Хльоскають крила і ломлять хребти наймолодшим.Царство самотности – охровий вихорЗ блідою скойкою милосердя.Ти сам, – решта відлуння пустелі.* * *Хто ти, провіснице тьми і паростків?Хто ти, найближча, найдальша, по той бік?Яблуко Гесперід? – Навколо Аїдів присмерк ґраната.І лише твоя рука, що воскрешає мертвих.* * *Берег, тугіший від шкірки помаранчі.Натовп без долі й призначення.Ім’я з малої, ім’я з великої літери.Із покоління в поколінняПередають, замість серця,Ґудзики від старої камізельки, Примовляючи:Лише ми вільні від забобонів!* * *Кущ – замість ока, сідло – замість нюху,Горлянку – розвісив у сусідньому дворі.Кажуть: наглядач незримих паростків,Подейкують: син краплі й гусячого вирію,Приятель верби й будівничий мороку.Бо кожного ранку на моріжку – самого нема,А капці ходять: укладають погоду.* * *Маківка слова, стебло гніву.Була хмара, і вже самі пелюстки.Віддалі між тичинками, віддалі між галактиками.І тільки пощоЧервоне павутиння вкриває заплаканий білок?

Читать книгуСкачать книгу