Малий Мирон

Закладки
Читать
Cкачать
A   A+   A++
Размер шрифта
Малий Мирон - Франко Иван

Отрывок из книги

І Малий Мирон – дивна дитина. Батько втішається ним і каже, що він чудово розумна дитина, але батько, звісна річ, сторонничий суддя. Та й ще Миронів батько – чоловік уже в літах, ледве дочекався дитини, і, значиться, яка там будь собі дитина, все вона у нього золота, і розумна, і гарна. Сусіди тихо шептали собі, що Мирон «якесь не таке, як люди»: іде та й розмахує руками, гуторить щось сам до себе, візьме прутик, швякає по повітрі або стинав головки з будяків та ластів'ячого зілля. Серед інших дітей він несмілий і непроворний, а коли часом і відізветься з чим-будь, то говорить таке, що старші як почують, то тільки плечима стискають. – Василю, – говорить малий Мирон до малого Василя, – ти доки вмієш рахувати? – Я? А доки маю вміти? П'ять, сім, парканацять. – Парканацять! Ха, ха, ха! А то скільки парканацять? – Ну, скільки ж має бути? Я не знаю! – Та то ніскільки. От сядь лишень, будемо рахувати! Василь сідає, а Мирон починає рахувати, цюкаючи за кождим разом бучком [1] об землю: один, два, …