Твори для дітей Вибране

Автор: Павличко Дмитро  Жанр: Поэзия  Поэзия  Год неизвестен
Скачать бесплатно книгу Павличко Дмитро - Твори для дітей Вибране в формате fb2, epub, html, txt или читать онлайн
Закладки
Читать
Cкачать
A   A+   A++
Размер шрифта
Твори для дітей Вибране - Павличко Дмитро

ДЕ НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ

Де зелені хмари яворівЗаступили неба синій став,На стежині сонце я зустрів,Привітав його і запитав:Всі народи бачиш ти з висот,Всі долини і гірські шпилі.Де ж найбільший на землі народ?Де ж найкраще місце на землі?Сонце усміхнулося здаля:Правда, все я бачу з висоти.Всі народи рівні. А земляТам найкраща, де вродився ти!

1973

ЯК КУРКА НАВЧИЛАСЯ МОВЧАТИ

Знесла курочка яйцеІ давай кричать про це.«Куд-кудак, куд-кудак —Знесла яйце, як ходак [1] !»За хвилину все селоПро оте яйце гуло.Вчув і пес, що до яєцьБув великий ласунець.Він узяв сковороду,Кликнув друзів на ходу,Мить – і вже з того яйцяЗроблена яєшниця!Пси наїлись – і навтіч.Вранці знов знесла яйце,Та мовчала вже про це.

1951

НІЧНИЙ ГІСТЬ

Хтось постукав уночі.Швидко я знайшла ключі,Відчинила, і до хатиЗайченя зайшло вухате.Стало в кутику сумне,Каже: «Заночуй мене!Бо надворі завірюхаІ мороз хапа за вуха!»Батьків я взяла кожух,Вкрила зайця з ніг до вухІ гадала, що гульвісуВранці одведу до лісу.Встала рано, та дарма —Зайченяти вже нема.Чи запізно я збудилась,Чи зайча мені приснилось?

1964

БАРАН

Став баран серед дорогиІ підняв бундючно роги.Я кажу: «Привіт, баране!»А він бух мене рогами.Ти до нього – чемно, мило,Та дурило – то дурило.Був і буде некультурним —Краще не вітаться з дурнем!

1964

ЯК ВЕДМЕДЯ РОЗБУДИТЬ?

Ніч. У лісі кожен звірСпати йде на власний двір.Спить маленьке козеня,Що награлося за дня.Олень спить, і спить борсук.Але раптом… Що за звук?А! Це ведмедило спить,Ніби трактор гаркотить.Будиться, встає звірня:Той – з-під моху, той – з-під пняТой спросоння позіха:Що за патороч лиха!Той, кому вже храп допік,Шле ведмедю кольку в бік!Заєць бідний аж поблід,Бо ведмідь – його сусід.Він хропе, а зайців дімНіби валиться при тім.Аж трясе зайчиська лють,Бо не може він заснуть.Кида й він крутим слівцем,Та під ковдрою, тихцем, —Щоб не вчув якийсь там бісТа ведмедю не доніс!Горопашний боягузОдне вухо в’яже в ґудз [2] ,В друге – ясік [3] запиха,Щоб душа була глуха.З лютості на себе вінНатягає п’ять перин,Зверху ще й матрац кладе,Сам улігшись на тверде.Та від храпу ліс шумить —Спати не дає ведмідь!Скочив заєць на ослін.«Що робить?» – міркує він.Рада є на це одна —Розбудити хропуна.Та самому страшно йти —Хто б це міг допомогти?..Тільки рись! Вона міцнаІ відважна звірина.Заєць – в рисі. Так і так.Все розказує бідак.Просить на усі лади: – Йди й ведмедя розбуди! – Не піду я, – каже рись, — – Потім ще і з ним борисьТа кусайся цілу ніч,Адже він за таку річЛютий буде, як дракон, —Та й мене вже хилить сон…Ось до вовка ти б зайшов —Той поможе. Будь здоров!..Заєць у вовчиська вже,Просить, вухами стриже: – Так і так. Хропе той сплюх. – Вже від нього я оглух.Так хропе, немов пасиЗ мене він дере, – спаси! – Чи ти хочеш, – каже вовк, — – Щоб ведмідь мене затовк?Гнів бере таких персон,Як від них прогнати сон.Краще тихо будь, як миш,Потерпи, а вдень поспиш.Заєць думає: «Овва!В лиса мудра голова.Ось до нього я піду,Лис порадить на біду».Він – до лиса: – Так і так,Ти найбільший наш хитрак,Вирятуй мене з біди —Ведмедила розбуди! – Чи ти хочеш, – каже лис, — – Щоб ведмідь мене розтис?Чи ти дурень, чи мудрець,Схопить в лапи – і кінець!Заєць каже: – Ти підиЛагідно його збуди.Не штовхай і не кричи,В лаписько полоскочиАбо пісню заспівай.Щось придумай, ти ж – мудрай. – Видно, – сумно каже лис, — – Що й у тебе ум заблис.Чом же не співаєш сам,Тільки ходиш там і сям?Чом не полоскочеш лап, —На безсоння ти ж заслаб!Думай, як не можеш спать,Полічи до двадцять п’ять,То й заснеться, друже мій,Йди додому й не дурій!Вже додому йде зайча,Втім, мурашку зустріта. – Що це, зайчику, тобі? – Бачу я, що ти в журбі. – Ах, мені немилий світ: – Розхропівся мій сусід,Спати зовсім не дає, —Каже заєць все, як є.А мурашка: – РозбудитьЯ Ведмедя можу вмить!Заєць думає: «Ой-ля!Хвалькувате це маля».Та бере його мерщій,Садовить на хвостик свій,І несе до тих воріт,Де живе ведмедів рід.Храп гуде, немов гроза,В двір мурашечка вліза…Що ж то буде, що буде?!.Заєць став собі і жде.А мурашечка – в замок —Та до хати… Звір замовк.Тиша! Потім лютий рев —Аж летять листки з дерев!Знову тиша. Зайчик рад.Йде мурашечка назад.Крізь штахетиння рідкеБачить заєць ще й таке:На одній нозі ведмідьТо плигає, то стоїть.Щось із вуха витряса,З гніву сам себе куса.Заєць думає: «Ого!Ти шукай всю ніч того,Хто у вусі був твоїм,А ми спатоньки ходім!»

Читать книгуСкачать книгу