Сини

Закладки
Читать
Cкачать
A   A+   A++
Размер шрифта
Сини - Стефанык Василь

Отрывок из книги

Василь Семенович Стефаник Василь Семенович Стефаник Сини Старий Максим волочив яру пшеницю кіньми добрими, молодими. Борони літали по землі, як пера. Максим кинув капелюх на ріллю, сорочка розіпнялася і впала аж на плечі. Хмара куряви з-під борін засипала його сивий чупер на голові і на грудях. Він галасував, лютився, а люди з сусідніх нив говорили до себе: - Старий пес, все лютий, але молоді коні ще міцно тримає; богатир, іззамолоду добре годований, та втратив обох синів і відтогди все кричить і на полі, і в селі. Максим спер коні. - Старі кості, як стара верба: на вогонь добрі, а з кіньми бігати ні до чого. Як ноги погинаютьси коло коний, а в данці подаютьси, то такі ноги, най не кажу, що варт. Лізь, діду, на піч, пора вже прийшла. То він потряс сивою головою попід чорні кінські гриви та кричить дальше: - Та на піч, брє, я ще годен вілізти, але піч студена, облупана. Образи на стінах почорніли, а світі дивлютьси на пусту хату, як голодні пси. Стара ціле житє обтикала їх бервінком та васильком …